І.П. Котляревський

                                   Будеш, батьку, панувати,
                      Поки живуть  люди:
                          Поки  сонце з неба сяє,
                 Тебе не забудуть!

                                                    Т.Г. Шевченко

Народився 9 вересня 1769 року в Полтаві, в родині дрібного чиновника. Згодом Котляревським було «пожалувано» дворянське звання. З 1780 року маленький Іванко почав навчатися в Полтавській духовній семінарії. Особливо старанно й наполегливо осягав хлопець гуманітарні дисципліни: піїтику, риторику, філософію, латинську, грецьку, французьку, німецьку мови. З інтересом знайомиться з античною літературою, перекладає Горація, Овідія, Вергілія. Відкриває для себе творчість Ломоносова, Кантемира, Сумарокова. Один із співучнів Котляревського згадував про поета, що той «мав пристрасть до віршування і вмів до будь-якого слова вправно добирати рими, дотепні і вдалі, за що товариші по семінарії прозвали його римачем».

У 1789 році, після смерті батька, двадцятирічним юнаком він на останньому році навчання залишає семінарію і починає служити чиновником у полтавських канцеляріях, а згодом вчителює у поміщицьких родинах. «В цей період свого життя бував він на зібраннях та іграх народних і сам, переодягнений, брав участь у них, дуже уважно вслухався в народну розмову, записував пісні й слова, вивчав мову, характер, звичаї, обряди, вірування, перекази українців, наче готуючи себе до майбутньої праці…» Саме під час вчителювання, з 1794 р., й розпочинається творча робота письменника над славнозвісною «Енеїдою».

Протягом 1794—1796 рр. І.Котляревський працює над першими трьома частинами поеми. З 1796 по 1808 р. І.Котляревський перебуває на військовій службі. У складі Сіверського полку, сформованого на базі українського козацького полку, брав участь у російсько-турецькій війні, особливо відзначившись у баталіях під Бендерами та Ізмаїлом. За відвагу й хоробрість І.Котляревського було відзначено кількома нагородами. Навіть у нелегких бойових буднях Іван Петрович продовжує працювати над «Енеїдою». Спочатку І.Котляревський не мав наміру публікувати поему, вона поширювалася серед читачів у рукописних копіях, але в 1798 році її видав у Петербурзі один із любителів українського слова, конотопський поміщик Максим Парпура.

Згодом, у 1808 році, книговидавець І.Глазунов повторив це видання. Ці публікації робилися без відома і згоди автора, тому вийшли зі значними огріхами, які не могли задовольнити автора. У 1808 році в чині капітана І.Котляревський виходить у відставку і пробує влаштуватися на цивільну службу в північній столиці. У 1809 році з’являється друком його знаменита поема у чотирьох частинах «Вергилиева Энеида, на малороссийский язык переложенная И.Котляревским». На титулі містилося авторське зауваження: «Вновь исправленная и дополненная противу прежних изданий».

З 1810 року і до кінця свого життя Іван Петрович Котляревський живе в Полтаві, працюючи наглядачем Будинку для виховання дітей бідних дворян — навчально-виховного закладу, в якому навчання відбувалося за програмою гімназії. З 1827 року — попечитель «богоугодних закладів» Полтави. На цьому відповідальному поприщі І.Котляревський зарекомендував себе як талановитий педагог і організатор освітнього процесу. Увесь цей час письменник не пориває з творчою діяльністю, захоплюється театральною справою. У 1818 році його призначають директором Полтавського театру.

З метою збагачення репертуару він створює драму «Наталка Полтавка» і водевіль «Москаль-чарівник», які з успіхом було поставлено у 1819 році. Так, на полтавській сцені, з початків нової української драматургії зароджувався національний професійний театр. Стараннями І.Котляревського було випущено з кріпацтва М.Щепкіна, який згодом успішно виступав у п’єсах свого покровителя. У 1821 році поет закінчує писати поему, останню частину «Енеїди», але побачити повне видання йому не судилося. Воно з’явилося на світ у 1842 році, уже після смерті автора.

У 1835 році за станом здоров’я І.Котляревський виходить у відставку, але не пориває з культурним життям того часу. До нього постійно зверталися за підтримкою і порадою представники найширших верств населення, і кожному він намагався надати необхідну допомогу. Тому з величезним сумом і болем було зустрінуто звістку про його смерть 10 листопада 1838 року.

Творчість І.Котляревського ознаменувала собою початок нової ери української літератури. Із порівняно невеликого за обсягом творчого доробку письменника починається потужний рух національного відродження. Поема «Енеїда», над якою І.Котляревський працював майже три десятиліття, стала епохальним за своєю громадською і художньою значущістю явищем у духовному житті українського народу, визначила змістовий напрям і форму нашому письменництву.

Життя і творчість І.Котляревського припали на час, коли, здавалося, самі підмурки національної ідеї відбували одне з найсерйозніших випробувань на право свого існування взагалі. Невблаганна самодержавницька дійсність розбивала на друзки сподівання українського народу. Могутній і тотальний імперський тиск мав остаточно привести до знищення навіть можливих проявів національного духу. Поневірянням, визиском, кров’ю вписано у літопис історії українського народу сторінки немилосердного XVIII сторіччя, яке, за справедливим визначенням П.Куліша, виявилося віком «расхищения национальной собственности всеми благовидными и неблаговидными способами».

То був час, коли на історичному роздоріжжі народ міг втратити все — надії, традиції, культуру, майбутнє і, зрештою, себе. Стихійні протести щораз захлиналися під безжальною силою і жорстокою сваволею царських сатрапів. Набирало розмаху кріпацтво з його дикунською мораллю та антилюдськими законами. «Доборолась Україна до самого краю», — писав її геній Тарас Шевченко. І раптом серед мертвої тиші лунає сміх — зневажливий, саркастичний, життєствердний сміх. Той сміх пробудив у душах людей не тільки почуття гідності, але й повернув віру в себе, у свою неповторність і значущість.

Мабуть, жоден народ у світі не наділяє такими повноваженнями своїх митців, як український. Особливо це стосується літераторів. Слово завжди було в особливій пошані у нашої громадськості, а тому письменники і поети сприймалися громадською думкою майже як пророки. Зрештою, осягаючи нашу історію і зупиняючись на реаліях сьогодення, ми переконуємося: в тому, що незалежна Україна відбулася, — найперша заслуга нашого письменництва. Отже, розглядаючи І.Котляревського лише як літератора, годі й думати про повноту сприйняття цієї суспільної постаті. Тільки мірки громадсько-літературні здатні реально показати його масштабність і значення. Т.Г.Шевченко лише двома рядками про свого великого попередника зумів передати його історичну вагу і значущість. І.П.Котляревський

Всю славу козацьку, за словом єдиним, Переніс в убогу хату сироти.

Уже сучасниками «Енеїда» сприймалася як своєрідна хрестоматія народного життя, панорама побуту і звичаїв. Вергілій писав свій твір у той час, коли в Римській державі замість республіки поступово і повно утвердилася імперія. Необмежена влада зосереджувалася в одних руках Октавіана Августа. Будучи натхненним прихильником такої форми управління і самого імператора, поет змальовує владу мало не як милість, освячену вищими силами, а самого Октавіана Августа — напівбогом, виводячи його рід від міфічного сина троянського царя Анхіса і богині кохання Венери — Енея, який, за легендою, нібито після зруйнування греками Трої вирушив до берегів Італії і заснував місто Рим.

Вергілієва «Енеїда» мала надзвичайно успішне, якщо не тріумфальне літературне життя. Популярність і довголіття поеми пояснюється звеличенням і утвердженням абсолютизму, влади монарха, що знаходило гарячу підтримку європейської аристократії. «Енеїда» Вергілія на довгий час стала зразком класичного твору. І.П.Котляревський знав цей твір ще з семінарських часів у латинському оригіналі. Добре відома йому була і травестія М.Осипова та О.Котельницького «Вергилиева Энейда, вывороченная наизнанку». Опрацьовуючи сюжет свого твору, І.Котляревський узяв з поеми Вергілія лише основну сюжетну лінію та імена головних героїв.

«Щоб до ладу зрозуміти, чого вартий Котляревський в історії громадського руху на Україні, повинні ми якнайбільшу увагу звернути на три моменти в його творчості, а саме: стосунки Котляревського до того грунту, на якому зародилась його діяльність, силу його свідомості і, нарешті, її наслідки та вплив на формування національної ідеї й руху на Україні.

Характеристика цих моментів і дасть нам відповідь на питання про самостійність, свідомість та вплив Котляревського», — писав про основоположника нової української літератури С.Єфремов. Керуючись цим означенням, набагато простіше, зрештою, сприймати та осягати і славнозвісну поему нашого класика. Звісно ж, основним джерелом і натхнення, і поетичної матерії слугувала для митця тогочасна дійсність. Найважливіше ж те, що письменник поставив перед собою досі нечуване завдання — передати все новими творчими методами.

Я музу кличу не такую: Веселу, гарну, молодую, — Старих нехай брика Пегас, — за таким дещо грубувато спрощеним підходом криється могутня ідея оновлення. До неї письменник приступив з добрими намірами, що в кінцевому результаті дало багатий ужинок творчих здобутків. Українські типи, реалії побуту, несподівані ситуативні ходи і позиції письменник передавав і відтворював з граничною щирістю і виразністю. Щедрий гумор лише доповнював образну завершеність героїв поеми.

За міфологічною ширмою чітко проступають обриси тогочасного суспільства, сповненого несправедливостями життя. Національна ж особливiсть характеру українського народу — необорна волелюбність, що здатна стерти всі перешкоди на своєму шляху. Цією світлою ідеєю пройнято всю художню структуру «Енеїди». За словами О.Білецького, «сила і причина довговічності цього твору — в єдності авторського задуму і стилю. Ця єдність — у надзвичайно життєствердному, оптимістичному стихійно-реалістичному світовід-чутті, яким пройнято поему».

Вона «стала першою друкованою пам’яткою української літератури, що немовби завершувала період довго- го «підспудного» життя і в той же час відкривала перспективи нового розвитку, і, незважаючи на свою комічну зовнішність, була серйозною за своїм громадським значенням». І.Франко, оцінюючи безприкладний літературний подвиг І.Котляревського, порівнював творчість письменника з пробудженням високогірного орла, який, злетівши з вершини, відвалив снігову брилу, що, покотившись кам’яним схилом, викликала могутню лавину, яка залунала «дужче грому». Не буде перебільшенням твердження, що незмірна лавина продовжує обростати новими активними масами і в день сьогоднішній. І в цьому велич І.Котляревського й історична заслуга.

ЗАВДАННЯ ДО ДРАМИ І.П. КОТЛЯРЕВСЬКОГО "НАТАЛКА ПОЛТАВКА"

САМОСТІЙНА РОБОТА "НАТАЛКА ПОЛТАВКА"

ЦІКАВІ ФАКТИ ПРО КОТЛЯРЕВСЬКОГО 

Цікаві факти з біографії Котляревького — українського письменника, поета, драматурга, зачинателя сучасної української літератури, громадського діяча ви можете прочитати в цій статті. Його поема «Енеїда» стала першим в українській літературі твором, написаним народною мовою. Цікаві факти з життя Котляревського Народився Іван Петрович Котляревський ( 1769 — 1838) в Полтаві в сім’ї канцеляриста. Початкову освіту отримував у дяка. Замолоду вчителював на Полтавщині по панських маєтках і був закоханий в одну свою ученицю, Марію. Батько її до Котляревського ставився добре, але Марія вже була обіцяна іншому. Учителеві на це натякнули. Він негайно покинув і той маєток, і цивільне життя, й пішов в армію. Став кадетом Сіверського карабінерського полку. 27-річний кадет — незвичайно для тих часів. Учинок цілком донкіхотський: сісти на коня й залишатися гордим сумним лицарем, вірним своєму коханню. Він потім так і не одружився. А мундир, можливо, нагадував йому про обітницю самотнього лицарства. «Дон Кіхот» Сервантеса, до речі, був у його бібліотеці, серед античних і нових книжок. Літературну славу не ставив вище офіцерських заслуг. Хоча його «Енеїда» мала великий резонанс у всій Російській імперії. Котляревського друкували в тодішніх престижних журналах поруч із Пушкіним. Утім, видати «Енеїду» так і не зміг: просив 2000 крб., а московські видавці не давали й половини. Відставний майор Котляревський мав пенсію 500 крб. на рік.»Енеїді» присвятив понад чверть століття. Віддав 25 років службі на посаді наглядача (директора) дому виховання дітей бідних дворян у Полтаві. За це, власне, й одержав від царя чин майора. На його могилі в Полтаві на першому пам’ятнику було написано: «Майор Котляревский, сочинитель малороссийской «Энеиды». Через 100 літ пам»ятник оновили і згадка про військовий чин зникла. Прямих нащадків він не залишив. Перед смертю відпустив на волю кріпаків — шість душ. А дім на горі в Полтаві заповів своїй економці, Мотрі Векливечивій, унтер-офіцерській вдові. Кажуть, у них був таємний роман. Так це чи ні — ніхто вже не дізнається.

Пісні з п’єси «Наталка Полтавка»

№	Назва пісні	Хто виконує	Що розкриває
1	«Віють вітри, віють буйні»	Наталка	Тугу за Петром
2	«От юних літ не знал я  любові»	возний	Кохання до Наталки
3	«Видно шляхи полтавськії і славну  Полтаву»	Наталка	Працелюбність, скром­ ність, самоповагу, чес­ ність
4	«Дід рудий, баба руда»	виборний	Веселу вдачу
5	«Ой під вишнею, під  черешнею»	виборний	Погляд на нерівний  шлюб
6	«Всякому городу — нрав і права»	возний	Хабарництво, лукавство,  насильство
7	«Де згода в сімействі»	Наталка, Терпилиха, виборний	Погляд на сімейне щастя
8	«Ой доля людськая, доля  єсть сліпая»	возний і ви­ борний	Ставлення людей до  життя
9	«Ой мати, мати! Серце не  вважає»	Наталка	Любов до Петра, рішучість  у боротьбі за щастя
10	«Чи я тобі, дочко, не до­ бра желаю»	Терпилиха	Любов до дочки, пере­ живання за її майбутню  долю
11	«Ей, Наталко,  не дрочися»	Терпилиха, виборний та Наталка	Вболівання Терпилихи  за щастя дочки та повагу  Наталки до матері, покірність
12	«Чого ж вода каламутна»	Наталка	Переживання, горе, тугу, сум
13	«Гомін, гомін по діброві»	Микола	Незалежність, безкорис­ ливість, повагу до мину­ лого України
14	«Сонце низенько, вечір  близенько»	Петро	Щирість і вірність у ко­ ханні
15	«Вітер віє горою»	Микола	Любов до Петра
16	«У сусіда хата біла»	Петро	Нещасливу долю
17	«Та йшов козак з Дону,  та з Дону додому»	Петро	Волелюбність, козацьку  вдачу
18	«Підеш, Петре, до тієї,  яку тепер любиш»	Наталка і Петро	Глибину почуттів  Наталки та Петра
19	«Ворскло річка невеличка»	Микола	Гордість за прадідів­козаків
20	«Ой я дівчина Полтавка»	Наталка	Доброту, сердечність
21	«Наминаймо веселиться»	всі разом	Доброту, сердечність
22	«Що за того Петруся»	Микола	Закликає бути щасливим

Творча спадщина І. Котляревського — це поема «Енеїда», п'єси «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник», послання-ода «Пісня на новий 1805 год пану нашому і батьку князю Олексію Борисовичу Куракіну», переклад російською мовою уривків з праці Дюкела «Євангельські роздуми, розподілені на всі дні року...», переспів вірша давньогрецької поетеси Сапфо «Ода Сафо». Але найвідомішим твором письменника стала, безперечно, поема «Енеїда». Так, «Енеїда» була популярною завжди. Ще за життя поета вона розходилась по Україні в рукописних списках. Першу ластівку нової літератури Україна прийняла із захопленням.

.
Над «Енеїдою» Котляревський працював близько ЗО років (з перервами). Три перші частини вийшли з друку в 1798 p., четверта — в 1809 p., п'ята в 1822 p.; повністю твір завершено в 1825—1826 pp., а видано в 1842р. після смерті письменника. Для написання поеми автор скористався досвідом своїх попередників. Близькими до обраного ним жанру були різдвяні та великодні вірші мандрівних дяків, жартівливо-сатиричні сцени яких нагадують окремі картини «Енеїди», її стиль, гумор. У роки написання «Енеїди» Котляревському, безумовно, були відомі бурлескні поеми російських письменників М. Осипова, М. Чулкова, комедії М. Фонвізіна, В. Капніста. Проте все це були впливи побічні. Головні джерела «Енеїди» — реальна дійсність того часу та усна народна творчість. Слід згадати, що незадовго до написання «Енеїди», у 1775 році, за наказом Катерини II Запорозьку Січ було зруйновано. Тож зображення Котляревським козаків в образах відважних троянців було спробою нагадати українцям про героїзм, незламність духу, волелюбність, патріотизм наших предків. Тому письменник усвідомлював, що писати такий твір мертвою книжною мовою неможливо, і скористався «мужичою», тобто народною мовою. «Педанти,— зазначав сучасник письменника,— здивувались і — замовкли. Жовчні люди схопили цю книгу з наміром потішитись, вилаяти її, знищити зухвалого письменника, але з перших сторінок їхній гнів минув — вони почали сміятися». Правда, народну мову зустрічаємо в нашій літературі й до Котляревського: в інтермедіях, сатиричних віршах, але там народна мова була засобом пародії, низького стилю, бо для «високих» літературних жанрів її вважали непридатною. Але письменник довів, що це не так.
Котляревський згідно з вимогами жанру дотримується сюжету, запозиченого у Вергілія. І все-таки «Енеїда» — оригінальний твір: у римського автора-12 частин, а в Котляревського — тільки 6. Ряд епізодів (наприклад, розповідь Енея про загибель Трої) український письменник зовсім випускає, а деякі, навпаки, розгортає у ширші картини (наприклад, сцену зустрічі троянців з Дідоною), пекло і рай описує по-своєму, інші картини теж оригінальні, бо вони витриманГв дусі українського фольклору, та й дія відбувається в Україні (названо міста й села Полтавщини, наприклад, Лубни, Гадяч, Будища). Котляревський часто в полотно твору вплітає епізоди з життя українських козаків, старшини, селянства, міщан, священиків, учнів. Правдиві й мальовничі картини життя України відтіснили античний світ на другий план. Завдяки такому самостійному підходу до справи «Енеїда» і на запозичений сюжет вийшла оригінальним твором. По суті, крім імен героїв та основної нитки подій, від Вергілієвого твору нічого не залишилося, бо минуле тут стало сучасним, сучасне — минулим, героїчне — побутовим, а побутове — піднесено-урочистим.
«Енеїда» за жанром — ліро-епічна, травестійно-бурлескна поема (епічна — бо в ній події подаються в розповідній формі; травестійна — бо античні герої «перевдягнені» в українське вбрання, перенесені в історичні умови українського життя; бурлескна — бо події і люди змальовуються в основному в жартівливо-знижувальному тоні). Проте гумор «Енеїди» — не розважальний. Ніби жартуючи, Котляревський відтворив минуле України, сучасне (другу половину XVIII ст. і початок XIX ст.) і заглянув у майбутнє. Засобами соковитого гумору він зумів оспівати героїзм українського козацтва, його побратимство, нестримну жадобу народу до волі. Автор української «Енеїди» ставить ряд суспільно важливих для нашого народу проблем: соціальної нерівності, захисту рідної землі від ворогів, громадянського обов'язку, честі сім'ї, виховання дітей, дружби, кохання та інші. Загальна картина суспільства та взаємин у ньому дана поетом в описі пекла і раю. Рай та пекло населені ним відповідно до уявлень народу, як це зображене в народних легендах та піснях. У раю — убогі вдови, сироти, ті, які «проценту не лупили», а допомагали убогим, ті, які «жили голодні під тинами», з яких глузували, котрих ображали й «випроваджували в потилицю і по плечах». У пеклі ж — пани й чиновники. Автор докладно перелічує всіх, уміщених ним до пекла. На першому плані — поміщики-кріпосники, за ними — козацька старшина, купці, судді, міняйли, чиновники, корчмарі, офіцери. У поемі не лише сказано правду про найбільше лихо XIX ст. — кріпацтво, про нелюдяність, жорстокість панів, а й висловлено мрію народу про соціальну справедливість: хто знущається над трудівниками, вважає їх за худобину, тому місце в пеклі. До того ж у творі докладно описано життя різних царів, але суттєвої різниці в способі їхнього життя, в звичках і уподобаннях немає. Своє життя вони проводять у розвагах — бенкетуванні, любовних пригодах, щоденному пияцтві. От, наприклад, Дідона. Вдаючись до іронії, поет спочатку пише, що це «розумна пані і моторна... трудяща, дуже працьовита». Та дальший докладний опис її «діянь» розкриває цю іронію: виявляється, що вся її «працьовитість» зводиться до переодягань, танців, ігор, женихання й банкетів, де сивуха та інші напої ллються рікою, а від страв ламаються столи. У таких «трудах» і провела Дідона все життя. Таке ж паразитичне існування бачимо і в маєтках Адеста, Евандра та інших князьків. Коли до сказаного додати дріб'язкові сварки, бешкетування, інтриги, безкультур'я, то замкнеться мізерне коло пустопорожніх інтересів українського поміщика, козацько? старшини кінця XVIII ст., бо саме їх соціально злочинну суть І аморальну нікчемність показано й затавровано в образах цих жалюгідних царят. Другою суспільною вадою було хабарництво чиновників, яких автор за характером своєї роботи знав дуже добре. Тому бюрократичний апарат царської Росії, його моральний розклад змальований в образах богів колоритно й переконливо. За хабар Еол влаштовує бурю на морі, за хабар цю бурю Нептун-«дряпічка» втихомирив; хабарі від Венери бере навіть мати богів Цібелла.

Олімп дуже нагадує губернську, а то й столичну канцелярію-департамент із типовими для неї чиношануванням та взаємним недовір'ям, підлабузництвом і здирством, інтригами й круговою порукою,- кумівством і хабарництвом, а понад усе — зловживанням своїм становищем і повною байдужістю до інтересів та потреб трудящих. На чолі Олімпу — бог Зевс. Грубіян за натурою й самодур за вихованням, він понад усе полюбляє горілку. Це сміх злий, нищівний, він є виявом сили народу, який сміявся не лише з інших, а й з себе. Та в багатьох картинах Котляревський відходить від бурлеску, найчастіше там, де йдеться про високопатріотичні або ліричні мотиви. Майже немає елементів бурлеску в характеристиці Евріала, а також Енея і троянців у IV—VI частинах, в опису втечі Низа та Евріала з рутульського стану, у згадках про гетьманщину тощо. І там, де поет оспівує найсвятіші для народу почуття любові до рідного краю, бурлеск зникає, розповідь стає поважною — то урочистою, то зворушливою.

В «Енеїді» з позицій «мужичої колючої правди» засуджено жорстокість панів, паразитизм і моральне звиродніння, хабарництво та лицемірство чиновників. Затхлості життя в Російській імперії Котляревський протиставив волелюбних і незалежних, веселих і буйних троянців-запорожців. Поет оспівав їхні високі моральні якості: полум'яну любов до рідної землі й готовність іти заради неї на самопожертву, працьовитість і розум, чесність та благородство. Такий народу майбутньому сам вирішуватиме свою долю. Самим фактом своєї появи «Енеїда» розв'язала суперечки: самобутній український народ чи ні? Безперечно, самобутній. Така ідея поеми.
З усього досі сказаного про «Енеїду» випливає, шо, долаючи рамки запозиченого сюжету, переборюючи традиції травестійного, бурлескного жанру та штучної книжної мови, її «високий» стиль, Котляревський силою таланту й знанням життя народу та фольклору створив оригінальний реалістичний твір, уперше написаний живою українською мовою — і в цьому найбільше, епохальне, неперехідне значення поеми— праматері нової української літератури.

Друге життя поемі дали опери «Енеїда» (музика М. Лисенка, лібрето М. Садовського), «Еней на мандрівці» (музика і лібрето Я. Лопатинського), оперета Г. Ашкаренка (лібрето М. Кропивницького) та інші музичні твори. Були зроблені й спроби екранізувати «Енеїду» методом мультиплікації.
Ще одним досягненням Котляревського стала його п'єса «Наталка Полтавка». Причина її написання була дуже проста: ставши директором полтавського театру, І. Котляревський був невдо-волений репертуаром. Тому, на відміну від «високої» класицистичної трагедії, яка за допомогою абстрактно-логічного узагальнення показувала подвиги й страждання великих людей, та комедії, де об'єктом смішного виступав народ, у п'єсах Котляревського представники простого народу виходять на сцену як герої, гідні поваги й наслідування. На появу «Наталки Полтавки» і «Москаля-чарівника» безперечний вплив мали російська драматургія XVIII ст. (Фонвізін, Капніст, Княжнін, Плавильщиков та ін.) і театральне життя. Великою мірою п'єси Котляревського були пов'язані і з традиціями українського народного театру (вертепу), з інтермедіями XVIII ст., з російською комічною оперою XVIII ст. та фольклорно-пісенною стихією так широко представленою у цих творах.
У своїх п'єсах письменник близько підходить до думки про те, що офіційна мораль тогочасного суспільства суперечить гуманістичним принципам. Це, зокрема, яскраво відбилося у помислах і вчинках Тетерваковського, Макогоненка та інших персонажів. Боріння вродженої доброти, бажання щастя своїм рідним і близьким, з одного боку, і певного матеріального розрахунку — з другого, становить основу душе.вної драми Терпилихи, яку життя
з його невмолимими законами примушує йти проти гуманних почуттів. Так само вірність, чесність, правдивість і щирість Петра в ставленні до Наталки приходять у конфлікт з реальною дійсністю, де мірилом усього є матеріальне становище людини. Немовби на противагу Терпилисі й Петрові, які не можуть до кінця встояти під тиском життєвих обставин і змушені тією чи іншою мірою поступитися своїми моральними переконаннями, Котляревський вперше в українській літературі виводить на сцену нових героїв — Наталку та Миколу, які завдяки силі свого характеру здатні ступити на шлях опору «нелюдським обставинам».
У найскрутніших ситуаціях Наталка, виявляючи розум і винахідливість, зберігає почуття людської гідності, прагне утвердити особисту незалежність та зберегти глибоке почуття до Петра як найбільшу морально-етичну цінність. Вона розуміє, що шлюб, узятий з матеріального розрахунку, не може зробити її щасливою. Соціальна нерівність між нею і возним наводить її на думку: «У пана така жінка буде гірше наймички... Буде кріпачкою». І Наталка використовує найменшу можливість для збереження свободи життєвого вибору й утвердження свого права на особисте щастя.
Виходячи з просвітительського уявлення про природну доброту людини, Котляревський робить крок уперед і в своїх творах показує, що реальна поведінка, ті чи інші риси особистості залежать від середовища, соціальної ролі, суспільного становища та виховання індивіда. У п'єсі «Наталка Полтавка» Тетерваков-ський заявляє: «Я — возний і признаюсь, що от рожденія моего расположен к добрим ділам; но, за недосужностію по должності і за другими клопотами, доселі ні одного не зділал». Ці слова, по суті, характеризують антигуманний характер усього суспільного організму. Виходить, що в обов'язки возного як одного з дрібних функціонерів державного апарату не входить робити людям добро. Навпаки, соціальна роль Тетерваковського саме й дає йому можливість нехтувати інтересами інших, зокрема домагатися силуваного шлюбу з Наталкою, погрожуючи при цьому старій Терпилисі судом, штрафом і навіть ув'язненням. Разом з виборним він вимагає, щоб Петро відступився від Наталки (зрадив природному почуттю) і негайно забирався з села. «А коли волею не підеш,— підтримує його виборний,— то туда заправторимо, де козам роги правлять». Виходить, що суспільство, засноване на неправді й насильстві над особистістю, сприяє виробленню в людині егоїстичних, протиприродних рис.
Історичне значення п'єси «Наталка Полтавка» в тому, що вона започаткувала нову українську драматургію, написану «живою» розмовною мовою, побудовану на засадах народності, у тому, що вона стала основою оперного мистецтва України. Зрештою, це перша соціально-побутова драма з селянського життя в усій, європейській літературі.ОСНОВНІ ТВОРИ:
  Поема «Енеіда», п'єси «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник». 

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА:
1. Волинський К. Іван Котляревський. Життя і творчість. — К., 1969.
2. Іван Петрович Котляревський. Життя і творчість в ілюстраціях і документах.— К., 1961.
3. Хропко П. Іван Котляревський: Біографічний нарис.— К., 1969.
4. Нахлік Є. Творчість Івана Котляревського: Замовчувані інтерпретації. Дискусійні проблеми. Спроба нового прочитання. — Львів, 1994.
5. Шевчук В. «Енеїда» І. Котляревського в системі літератури українського бароко //Дивослово. — 1998. — № 2,3.

«ЕНЕЇДА»-«ЕНЦИКЛОПЕДІЯ УКРАЇНСЬКОГО ЖИТТЯ 18 СТ.» (М.РИЛЬСЬКИЙ)

ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ ТА ВИДАННЯ
ЖАНР ТВОРУ

  «Енеїда» за жанром — ліро-епічна, травестійно-бурлескна поема (епічна — бо в ній події подаються в розповідній формі; травестійна — бо античні герої «перевдягнені» в українське вбрання, перенесені в історичні умови українського життя; бурлескна — бо події і люди змальовуються в основному в жартівливо-знижувальному тоні). Проте гумор «Енеїди» — не розважальний. Ніби жартуючи, Котляревський відтворив минуле України, сучасне (другу половину XVIII ст. і початок XIX ст.) і заглянув у майбутнє. Засобами соковитого гумору він зумів оспівати героїзм українського козацтва, його побратимство, нестримну жадобу народу до волі.

Поема – великий віршований твір, у якому розповілдається про значні події і видатних людей.
Ліричний відступ – авторські роздуми, міркування, через які можна побачити ставлення автора до зображуваного.
Бурлеск – такий спосіб зображення , коли про теми поважні й високі говориться у спеціально низькому, жартівливому, іронічному тоні, або, навпаки, «низька» , буденна тема подається з особливою патетикою, урочистістю, велемовністю.
Травестія – переодягання.
Пародія – твір гумористично-сатиричної літератури, в якому комчно відтворено слабкі риси висміюваного твору.
Алюзія – художньо-стилістичний прийом, відсилання до певного літературного твору, сюжету чи образу, а також історичної події з розрахунку на ерудицію читатча, покликаного розгадати закодований зміст.
Вульгаризми – неприйняте національною літературною мовою, неправильне, грубо побутове або іномовне слово чи вираз.

ПАРОДІЇ НА ТВІР ВЕРГІЛІЯ:
1.Т.Тассо«Звільнення Єрусалиму» (1580);

2. П.Ронсар «Франсіада»;
3. Італієць Браччоліні «Насмішки над богами» ( 1618);
4. Італієць Лаллі « Перелицьована Енеїда» (1633);
5. Француз Скаррон « Перелицьований Вергілій» (1653);
6. Австрієць Блюмауер « Вергілієва Енеїда, або Пригоди благочестивого героя Енея» (1786);
7. Осипов «Вергилиева Енеида навыворот» (1791-1796).

НАПИСАННЯ І ВИДАННЯ «ЕНЕЇДИ»
Над «Енеїдою» Котляревський почав працювати приблизно у 1794 -1795 рр. У листі до М.І.Гнєдича писав : « Я над малороссийской «Энеидою» 26 лет баюшки баю».
Уже перші розділи набули великої популярності, ходили по руках у багатьох списках. «Педанти,— зазначав сучасник письменника,— здивувались і — замовкли. Жовчні люди схопили цю книгу з наміром потішитись, вилаяти її, знищити зухвалого письменника, але з перших сторінок їхній гнів минув — вони почали сміятися».
Один із списків під назвою «Малороссийская «Энеида» в трех частях» без погодження з автором опублікував любитель словесності конотопський дворянин Папура Максим у Петербурзі 1798р.
1808 – повторне видання без дозволу автора.
1809 – третє , підготовлене самим автором і доповнене 4 частиною під заголовком «Вергилиева Энеида, на малороссийский язык переложенная И.Котляревским». На
титулі містилося авторське зауваження: «Вновь исправленная и дополненная противу
прежних изданий».
1842 – повне видання побачило світ у Харкові уже після смерті автора.

СИЛАБО-ТОНІЧНЕ ВІРШУВАННЯ
Віршований ритм створюється повторенням певної кількості складів у рядку , а також за допомогою відповідного розміщення наголошених складів і чергування з ненаголошеними.
Еней був парубок моторний
– ′ / – ′ / – – / – ′ / –
І хлопець хоч куди козак
 – ′ / – ′ / – ′ / – ′ /
Удався на все зле проворний
– ′ / – ′ / – ′ / – ′ / –
Завзятіший од всіх бурлак .
– ′ / – – / – ′ / – ′ /
Чотиристопний ямб з пірихієм. Уся поема розбита на десятирядкові строфи. Система римування : ббабввгддг

ЗІСТАВЛЕННЯ «ЕНЕЇДИ» ВЕРГІЛІЯ З ТВОРОМ І.КОТЛЯРЕВСЬКОГО
Уже сучасниками «Енеїда» сприймалася як своєрідна хрестоматія народного життя, панорама побуту і звичаїв. Вергілій писав свій твір у той час, коли в Римській державі замість республіки поступово і повно утвердилася імперія. Необмежена влада зосереджувалася в одних руках Октавіана Августа. Будучи натхненним прихильником такої форми управління і самого імператора, поет змальовує владу мало не як милість, освячену вищими силами, а самого Октавіана Августа — напівбогом, виводячи його рід від міфічного сина троянського царя Анхіса і богині кохання Венери — Енея, який, за легендою, нібито після зруйнування греками Трої вирушив до берегів Італії і заснував місто Рим.
Вергілієва «Енеїда» мала надзвичайно успішне, якщо не тріумфальне літературне життя. Популярність і довголіття поеми пояснюється звеличенням і утвердженням абсолютизму, влади монарха, що знаходило гарячу підтримку європейської аристократії.
 «Енеїда» Вергілія на довгий час стала зразком класичного твору. І.П.Котляревський знав цей твір ще з семінарських часів у латинському оригіналі. Добре відома йому булла і травестія М.Осипова та О.Котельницького «Вергилиева Энейда, вывороченная наизнанку».
Опрацьовуючи сюжет свого твору, І.Котляревський узяв з поеми Вергілія лише основну сюжетну лінію та імена головних героїв.
Звісно ж, основним джерелом і натхнення, і поетичної матерії слугувала для митця тогочасна дійсність. Найважливіше ж те, що письменник поставив перед собою досі нечуване завдання — передати все новими творчими методами.
Персонажів він одягнув в українське національне вбрання і «переселив» у суспільно –побутові умови життя України 18 ст. Його герої діють відповідно до українських звичаїв, їдять українські страви, співають українські пісні і в поемі говориться про українські села та міста, історію та сучасність.
 Котляревський згідно з вимогами жанру дотримується сюжету, запозиченого у Вергілія.

ПРОБЛЕМАТИКА ТВОРУ
Автор української «Енеїди» ставить ряд суспільно важливих для нашого народу проблем:
• соціальної нерівності,
• захисту рідної землі від ворогів,
• громадянського обов'язку, честі сім'ї,
• виховання дітей,
• дружби, кохання та інші.
• Загальна картина суспільства та взаємин у ньому дана поетом в описі пекла і раю.
 Рай та пекло населені ним відповідно до уявлень народу, як це зображене в народних легендах та піснях. У раю — убогі вдови, сироти, ті, які «проценту не лупили», а допомагали убогим, ті, які «жили голодні під тинами», з яких глузували, котрих ображали й «випроваджували в потилицю і по плечах». У пеклі ж — пани й чиновники. Автор докладно перелічує всіх, уміщених ним до пекла. На першому плані — поміщики-кріпосники, за ними — козацька старшина, купці, судді, міняйли, чиновники, корчмарі, офіцери.
• У поемі не лише сказано правду про найбільше лихо XIX ст. — кріпацтво, про нелюдяність, жорстокість панів, а й висловлено мрію народу про соціальну справедливість: хто знущається над трудівниками, вважає їх за худобину, тому місце в пеклі.
• До того ж у творі докладно описано життя різних царів, але суттєвої різниці в способі їхнього життя, в звичках і уподобаннях немає.
 Своє життя вони проводять у розвагах — бенкетуванні, любовних пригодах, щоденному пияцтві. От, наприклад, Дідона.Вдаючись до іронії, поет спочатку пише, що це «розумна пані і моторна... трудяща, дуже працьовита». Та дальший докладний опис її «діянь» розкриває цю іронію: виявляється, що вся її «працьовитість» зводиться до переодягань, танців, ігор, женихання й банкетів, де сивуха та інші напої ллються рікою, а від страв ламаються столи. У таких «трудах» і провела Дідона все життя. Таке ж паразитичне існування бачимо і в маєтках Ацеста, Евандра та інших князьків. Коли до сказаного додати дріб'язкові сварки, бешкетування, інтриги, безкультур'я, то замкнеться мізерне коло пустопорожніх інтересів українського поміщика, козацької старшини кінця XVIII ст., бо саме їх соціально злочинну суть І аморальну нікчемність показано й затавровано в образах цих жалюгідних царят.
• Другою суспільною вадою було хабарництво чиновників, яких автор за характером своєї роботи знав дуже добре.
Тому бюрократичний апарат царської Росії, його моральний розклад змальований в образах богів колоритно й переконливо. За хабар Еол влаштовує бурю на морі, за хабар цю бурю Нептун-«дряпічка» втихомирив; хабарі від Венери бере навіть мати богів Цібелла.
  Олімп дуже нагадує губернську, а то й столичну канцелярію-департамент із типовими для неї чиношануванням та взаємним недовір'ям, підлабузництвом і здирством, інтригами й круговою порукою,- кумівством і хабарництвом, а понад усе — зловживанням своїм становищем і повною байдужістю до інтересів та потреб трудящих. На чолі Олімпу — бог Зевс. Грубіян за натурою й самодур за вихованням, він понад усе полюбляє горілку. Це сміх злий, нищівний, він є виявом сили народу, який сміявся не лише з інших, а й з себе.
• Та в багатьох картинах Котляревський відходить від бурлеску, найчастіше там, де йдеться про високопатріотичні або ліричні мотиви.
Майже немає елементів бурлеску в характеристиці Евріала, а також Енея і троянців у IV—VI частинах, в опису втечі Низата Евріала з рутульського стану, у згадках про гетьманщину тощо. І там, де поет оспівує найсвятіші для народу почуття любові до рідного краю, бурлеск зникає, розповідь стає поважною — то урочистою, то зворушливою.
  В «Енеїді» з позицій «мужичої колючої правди» засуджено жорстокість панів, паразитизм і моральне звиродніння, хабарництво та лицемірство чиновників. Затхлості життя в Російській імперії Котляревський протиставив волелюбних і незалежних, веселих і буйних троянців-запорожців. Поет оспівав їхні високі моральні якості: полум'яну любов до рідної землі й готовність іти заради неї на самопожертву, працьовитість і розум, чесність та благородство. Такий народу майбутньому сам вирішуватиме свою долю.
Самим фактом своєї появи «Енеїда» розв'язала суперечки: самобутній український народ чи ні? Безперечно, самобутній. Така ідея поеми.

  Друге життя поемі дали:

• опера «Енеїда» (музика М. Лисенка, лібрето М. Садовського),
• опера «Еней на мандрівці» (музика і лібрето Я. Лопатинського),
• оперета Г. Ашкаренка (лібрето М. Кропивницького) та інші музичні твори.
• Були зроблені й спроби екранізувати «Енеїду» методом мультиплікації. 

ФРАЗЕОЛОГІЗМИ 
  П'ятами накивав. Куди очі почухрав. Гірчіший від перцю. Підпускати ляси. Мотати на ус. Нагріти в пазусі гадюку. Дати дропака. Дати драла. Підпустити москаля якраз. Не до шмиги. Погнати втришиї. І за гріхи їм носа втруть. Полічити ребра. Дати собі урізать носа. Загнати в глухий кут. Почесати ребра й спину. Йому море по коліна.
• Оддячивши йому сто з оком — тобто, віддавши йому з лихвою, з процентом. Око
— стара міра рідини (приблизно 1 — 1,5 літра), а також ваги (приблизно 1,2
кілограма).
• Хто не сусіль, тому кабаки — сусіль — те саме, що "шасть”, "шмиг”, тобто
втекти. Кабаки дати, втерти — покарати. Отже: хто не втече, тому погибель.
• Дутеля з'їсти — померти. Дутель — порожній горіх.
• ...На угори слаби — ідіоматичний вираз; застосовується з фривольним інколи
відтінком, до невитриманих людей. Утори — виріз, жолобок на краю бочки, в який вставляють дно.
• Дочка була зальотна птиця — тут у значенні: незвичайна, виняткових
достоїнств.
• Дати швабу — дати прочуханки, покарати.
• Тобі там буде не до чмиги — тут у значенні: буде погано, скрутно.
До шмиги — до речі, доладу, гаразд. Чмига, шмига — рівно вистругана дощечка, яка служить нівеліром при набиванні жорна у млині.
• Мисліте по землі писав — Мисліте — назва літери "М” у слов'яно-руській азбуці.
Мисліте писати — плутати сп'яну ногами.
• Пустіть лиш з неба веремію — веремія — крик, метушня, замішання. Пускати,
крутити веремію — несподівано напасти, внести замішання.
• Дать халазію — відшмагати різками (К.); взагалі — одержати нагінку, прочуханку.
• Грінку убить — виграти (К.), добре поживитися. Грінка — скибка хліба,
помазана зверху чимсь їстівним; або ще — підсмажена на сковорідці з жиром. У
переносному значенні — взагалі шмат, кусок чогось пожиточного. Нар.: Убив добру грінку. Грінка йому упала (Номис. — С. 207).
• Ляси підпускати — весело, жартівливо заговорювати з ким-небудь, щоб втягти в
розмову.
• Мана — привид, міраж. Ману пускати — дурачити, морочити.
• Вирва — викуп, який бере на весіллі з нареченого брат молодої. У переносному
значенні також — хабар. В три вирви — дати відкупного в потрійному розмірі,
синонім до "втришия прогнати”.

ПРИКАЗКИ 
• Мутив, як на селі москаль.
• Трясеться, мов зимою чорт.
• Слова сипав, мов горох.
• Великії у страха очі.
• Охляв, як в дощ щеня.

  ПРИЙОМИ ЗОБРАЖЕННЯ ГЕРОЯ В ЕПІЧНОМУ ТВОРІ
• Зображення зовнішності героя ( літературний портрет);
• Відтворення вчинків, поведінки героя;
• Розкриття його роздумів , настроїв, переживань;
• Показ його ставлення до батьківщини, людей, своїх обов»язків, праці, матері і духовних благ;
• Наведення відгуків про нього інших персонажів;
• Авторська характеристика;
• Розкриття індивідуальних особливостей мови.
• Описи.

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА: 
  1. Волинський К. Іван Котляревський. Життя і творчість. — К., 1969.
  2. Іван Петрович Котляревський. Життя і творчість в ілюстраціях і документах.— К., 1961.
  3. Хропко П. Іван Котляревський: Біографічний нарис.— К., 1969.
  4. Нахлік Є. Творчість Івана Котляревського: Замовчувані інтерпретації. Дискусійні проблеми. Спроба нового прочитання. — Львів, 1994.
  5. Шевчук В. «Енеїда» І. Котляревського в системі літератури українського бароко //Дивослово. — 1998. — № 2,3. 

Коротко про “Енеїда”

(повністю вийшла друком у 1842 р.)

Літературний рід: ліро-епос.

Жанр: бурлескно-травестійна поема.

Тема: глузливе зображення панівного класу України XVIII ст. з йо­го паразитизмом, жорстокістю, хабарництвом, пияцтвом, соціальною й моральною нікчемністю.

Головна ідея: утвердження безсмертності українського народу, його ментальності, культури, мови, волелюбного духу; засудження жорсто­кості панів, морального звиродніння, хабарництва чиновників.

Головні герої: Еней, його батько Анхіз і мати Венера; друзі-троянці Низ та Евріал; верховний бог Зевс, бог-покровитель торгівлі Меркурій, бог вітрів Еол, бог моря Нептун; богиня шлюбу Юнона; цариця Дідона, пророчиця Сивілла, цариця Цирцея; цар Латин, його дружина Амата й дочка Лавінія; цар рутульців Турн.

Сюжет: подорож Енея після загибелі Трої — утручання бога вітрів Еола й бога моря Нептуна в мандрівку троянців — знайомство з Дідо-ною — кохання, розлука й самогубство Дідони — гостювання Енея на Си-цилії в Ацеста — життя богів на Олімпі — пожежа на троянському флоті — сон Енея (батько кличе сина навідати його в пеклі) — подорож Енея із Си-віллою в пекло — зустріч Енея з батьком у пеклі — острів злої цариці Цир-цеї — земля царя Латина — перипетії з Енеєм через Лавінію, заручену з ру-тульським царем Турном (причина початку війни) — війна троянців із ру-тульцями — героїчний подвиг Низа й Евріала — Зевсова заборона втруча­тися богам у земні справи — двобій Енея з Турном і перемога Енея.

Про твір: у поемі І. Котляревського «Енеїда» відображена українська дійсність XVIII ст. з її побутом, звичаями, обрядами, традиціями, з її істо­рією, через що цей твір витримав випробування часом. На сюжетній ос­нові поеми Вергілія Котляревський майстерно розвинув нову тему, пока­завши життя й побут різних суспільних верств українського народу, у то­му числі й простого люду, чого раніше не було в українській літературі.

Явно помітні в поемі натяки на українську історію. Письменник смі­ливо натякає на царювання Катерини II, використовуючи алегоричний образ Цирцеї, яка живе на острові, ця «люта чарівний^ //1 дуже злая до людей». Є і натяк на запровадження кріпацтва в Україні та його трагіч­ні наслідки для народу: «Пропали всі ми з головами… // Пропали! Як Сір­ко в базарі,//Готовте шиї до ярма». Це твір про славну козацьку старо­вину, тут згадуються часи Сагайдачного, Дорошенка, Залізняка, Запо­розька Січ, а Еней і його троянське військо — це не хто інші, як запорож­ці зі своїм кошовим. З узагальненим образом козацтва тісно пов’язана тема захисту Вітчизни, громадянської підпорядкованості особистих ін­тересів загальнонародним. На те, що йдеться про Україну, натякають власні назви: імена (Терешко, Охрім, Лесько, Панько), прізвища, назви населених пунктів, адміністративні та географічні назви (Переяслав, Опішня, Решетилівка, Полтава)…

Поема І. Котляревського — це невичерпне джерело соціальних і мо­рально-етичних проблем, які порушує автор і в оригінальній, цікавій формі доносить до читача. Він возвеличує всілякі людські чесноти й таврує суспільні недоліки й аморальні вчинки людей. Здається, немає такої вади, про яку не йшлося б у поемі з глузуванням або саркастичним засудженням. В «Енеїді» письменник порушує такі соціальні проблеми:

• захист рідної землі від ворогів;
• почуття громадянського обов’язку;
• соціальна нерівність;
• моральна нікчемність панства, чиновників, повна байдужість до інтересів і потреб народу;
• розгульний спосіб життя панів;
• паразитичне існування можновладців;
• засудження негативних суспільних явищ: хабарництва чиновни­ків, злодійства, інтриганства, підлабузництва, здирництва, пихатості, безкультур’я, кругової поруки, зловживання службовим становищем.

Серед морально-етичних проблем можна визначити такі:

• виховання дітей;
• утвердження людських чеснот: добропорядності, поваги до бать­ків, кохання, вірності, виховання дітей на засадах народної моралі;
• таврування людських вад: брехливості, лінощів, зрадливості, не­хтування християнською мораллю.

Письменник утверджує народну мораль у дусі просвітительства че­рез моральні критерії суспільних явищ і повчання.

Іван Котляревський пишається героїчною історією України, ідеалі­зує часи гетьманства, підносить ідею безсмертя українського народу, йо­го історії, самобутності української нації, утвердження української мо­ви, живучості народних традицій, свободолюбства, прагнення до неза­лежності, оспівує героїчне минуле України (Г.Дмитренко).

Поема Вергілія "Енеїда" як літературна обробка римських легенд про троянця Енея

Вергилий Марон

Як відомо, Верґілій написав свою славнозвісну «Енеїду» за ініціативою Августа. Він бажав у найурочистішій формі прославити імперію Августа, бо був її щирим прибічником. Грандіозне зростання Римської імперії потребувало для себе як історичного, так і ідеологічного підґрунтя. Але самих історичних фактів у подібних випадках буває замало. Тут завжди на допомогу приходить міфологія, роль якої в тому й полягає, щоб звичайну історію перетворити на диво.

Таким міфологічним обґрунтуванням усієї римської історії й є та концепція, яку використав Верґілій у своїй поемі. Він не був її винахідником, а лише свого роду реформатором, а головне — її талановитим виразником. Мотив прибуття Енея до Італії зустрічається ще у грецького лірика VI ст. до н. е. Стесихора. Римські епіки та історики теж не відставали в цьому від греків, і майже кожний із них віддавав данину цій легенді.

Основними джерелами міфів, з яких черпав сюжети Верґілій, вочевидь були перш за все «Іліада» й «Одіссея» Гомера, а також давньогрецький кіклічний епос, зокрема троянський цикл, що примикав до «Іліади» й «Одіссеї». Нема сумніву, що Верґілій наслідував саме Гомера, він запозичує масу окремих слів, виразів і навіть цілих епізодів, відрізняючись від його простоти величезною психологічною складністю та нервозністю. Першу половину «Енеїди» цілком можна назвати наслідуванням «Одіссеї», другу ж — «Іліади».

Звернемося до головного героя поеми — Енея. Уже в «Іліаді» Гомера, а також в його гімнах до Афродіти Еней — виходець однієї з гілок троянського роду й найвідважніший воїн після Гектора, син троянця Анфіса й Венери (Афродіти). Міф про Енея був відомий римлянам вже близько 500 р. до Р. Х. від етрусків. У V ст. він згадується в грецькій літературі як засновник Риму. Пізніше, виходячи з хронології, між діяннями Енея та заснуванням Риму було включено період правління династії албанських царів. Еней вважався міфічним родоначальником римлян, які у зв’язку з цим іноді звалися енеадами, зокрема, рід Юліїв, що бере свою назву від імені сина Енея Юла.

Але прослідкуємо за сюжетом, як саме міфи та легенди переплелися в тісній канві подій поеми.

Перші шість пісень поеми присвячені подорожуванням Енея від Трої до Італії, подальші шість — війнам Енея в Італії з місцевими племенами.

Перша пісня розповідає нам про морську бурю та переслідування Енея Юноною, яка є заступницею Дідони, а за римською міфологією, богинею шлюбу, материнства і жінок взагалі. Але Еней під захистом іншої богині — Венери, своєї матері. Прибувши до Карфагена, Еней зустрічає її царицю — Дідону. Її образ, характер, поведінку Верґілій будує, керуючись різними міфами про цей персонаж. За римською міфологією, вона — цариця, засновниця Карфагена, дочка царя Бона, вдова жерця Геракла Акербаса, якого вбив брат Дідони Пігмаліон, щоб захопити його багатства.

За міфами, Дідона, захопивши скарби, зі своїми супутниками втекла до Африки й зупинилася коло фінікійської колонії Утіка. Місцевий берберський цар Ярба пожалував їй трохи землі — скільки займе шкура вола. Хитра Дідона, порізавши цю шкуру на вузькі смужки, обклала ними значний шматок землі й заснувала місто-фортецю Карфаген. Цитадель міста так і називалась: Бірса («шкура»).

Але повернімося до Енея. Дідона влаштувала бенкет, і на ньому Еней розповідає про загибель Трої. Уйого розповіді Верґілій поєднав легенди про дерев’яного коня, якого ахейці залишили біля воріт Трої з найкращими воїнами всередині, і про грецького шпигуна Синона, і про Лаокоона, якого вбили змії. Верґілій дуже вдало опрацював ці міфи, детально вималював події.

Тікаючи з Трої разом із сином та дружиною, Еней рятує свого хворого батька Анхіса. Тут Верґілій узяв міф про володарів зарданів, онука Ас-сарана, брат якого Ід був дідом троянського царя Пріама. Під чарами Зевса Афродіта закохалася в красеня Анхіса, від якого й народила нашого героя Енея. За те, що Анхіс розповів людям про кохання богині, він був уражений ударом блискавки й паралізований. Тому й не дивно, що Еней виніс його з палаючої Трої на спині.

Славнозвісним є епізод зустрічі Енея з Сивіллою та відвідання ними загробного світу. Приїхавши до Італії, Еней зустрічає в храмі Аполлона в Кумах Сивіллу. Угрецькій міфології це — пророчиця, що в екстазі передбачає майбутнє (особливо нещастя). Первісно Сивілла (Сибілла) — власне ім’я однієї з провидиць. За традицією, першою Сивіллою, від якої отримали своє ім’я всі інші, була троянка, дочка Дардана й Несо.

Еней разом із Сивіллою спускаються до підземного царства, щоб дізнатися від померлого Анхіса пророцтво про майбутнє. Підземний світ у Верґілія зображений дуже детально. Тут переплітаються грецькі й римські міфи, легенди, а особливо їхні персонажі — різноманітні міфічні чудовиська, такі як Цербер, Титани, кентаври та інші. В Аїді ми бачимо пекельні ріки, через які душі померлих перевозить міфічний Харон.

Зображення Верґілієм пекла настільки образне, яскраве, цілісне, що захоплювало багатьох літературних митців різних епох. Одним із найяскравіших прикладів наслідування цього епізоду є пекло в «Божественній комедії» Данте, який у свої провідники вибрав саме Верґілія.

«Енеїда» не була закінчена Верґілієм, у ній немає зображення тих подій, що трапилися після війни троянців і рутулів.

Уся міфологія, однак, не подана в «Енеїді» повністю, бо заснування Риму віднесено до майбутнього й подаються тільки пророцтва.

Верґілій використав увесь арсенал греко-римської міфології, щоб створити пишні шати для нової влади. Але його безсумнівний талант зробив твір безсмертним, про що свідчать численні його наслідування, переклади, переспіви, незгасаючий інтерес до його творчості безмежної кількості шанувальників, бо він зробив дуже вагомий внесок як в античну, так і у світову літературу.

 «Енеїда»

Над «Енеїдою» І. Котляревський працював близько 30 років (з перервами).

1798 р. було надруковано три частини поеми І. Котляревського «Енеїда». Твір став першою ластівкою нової української літератури.

1809 р. -вийшла четверта частина твору, 1822 р. п'ята, 1825 - 1826 pp. - поему завершено повністю, 1842 р. (після смерті письменника) - видано.

1798 р. перше видання «Енеїди» з’явилося завдяки ініціативі конотопського поміщика Максима Пурпури, який тоді служив у Петербурзі в медичній колегії і належав до гурту прихильників української мови та літератури. До його рук потрапив список перших трьох частин поеми І. Котляревського, і Пурпура своїм коштом видає її з характерною присвятою: «Любителям малоросійського слова». Автор був незадоволений вчинком видавця (друк здійснено без його згоди), проте патріотична ініціатива М. Пурпури заслуговує на схвалення.

    Вихід у світ «Енеїди» став епохальною подією в культурному житті України. Це була перша друкована українська книга, написана живою народною мовою, що своєю появою стверджувала початок етапу у розвитку нашої літератури.

Для написання твору автор скористався:

 • досвідом своїх попередників;

 • різдвяними, великодніми віршами мандрівних дяків;

 • реальною дійсністю того часу;

 • усною народною творчістю;

 • творчістю Г. Сковороди та бурлескно-сатиричною літературою ХVІІІ ст.;

 • матеріалом з епізодами про життя українських козаків, старшин, селянства, міщан, священиків, учнів;

 • жартівливими ліричними віршами, інтермедіями до шкільних драм.

Використавши сюжет поеми римського поета Вергілія, Котляревський травестував його, наповнив національним змістом і створив цілком оригінальну поему, у якій з енциклопедичною широтою і точністю відобразив життя і побут українського народу. Твір написаний живою розмовною мовою, легким, грайливим і жартівливим віршем. Головне достоїнство «Енеїди» яскравий національний колорит, різнобічне зображення життя усіх верств суспільства XVIII ст. , передусім козацтва, його боротьби за державність після зруйнування Запорозької Січі у 1775 році .

За жанром «Енеїда» - героїчна бурлескно-травестійна  поема.

Поема - великий за обсягом ліро-епічний віршований твір, в якому зображені значні події та яскраві характери, а розповідь героїв супроводжується ліричними відступами. Травестія (від франц. «перевдягання») - у літературі один з різновидів гумористичної поезії, коли твір з серйозним або навіть героїчним змістом і відповідною йому формою переробляється, «перелицьовується» у твір з комічними персонажами і жартівливим  спрямуванням розповіді. Бурлеск (від італ. «жарт») жанр гумористичної поезії, комічний ефект у якій досягається або тим, що героїчний зміст викладається навмисне вульгарно, грубо, зниженою мовою, або, навпаки, тим, що про буденне говориться високим стилем, піднесено.

Система віршування - силабо-тонічна: у кожному рядку є певна послідовність у чергуванні наголошених і ненаголошених складів.

Віршовий розмір - ямб.

Строфа - десятирядкова (децина).

Композиція. 6 частин (порівняйте: у Вергілія 12). Котляревський вплітає у твір епізоди з життя українських козаків, старшини, селянства, міщан, священиків; масштабні описи побуту українського суспільства, що робить твір оригінальним.

План змісту поеми

Частина І. Початок подорожі Енея. Гостювання в Дідони.

Частина II. В Сицилії. Поминки по батькові Енея Анхізу. Поже­жа! (Горить троянський флот.)

Частина III. На землі Кумській. Подорож Енея з Сівіллою на той світ. Зустріч з батьком.

Частина IV. В Латинській землі. Обмін подарунками між Енеєм та царем Латином. Початок війни.

Частина V. Війна між троянцями та рутульцями.Турн спалює рештки флоту Енея. Героїчний под­виг Низа та Евріала.

Частина VI. Продовження війни. Поєдинок Турна з Енеєм.

Тематика. У Вергілія: зображення й оспівування загарбницьких війн його предків.

У Котляревського: зображення дійсності XVIII ст. , показ паразитизму, жорстокості , хабарництва, пияцтва, зажерливості , пихатості панівних класів, акцент на їх соціальній і моральній нікчемності .

Загальна картина суспільства і взаємин у ньому дана поетом в описі пекла і раю, які населені відповідно до уявлень народу, я к це зображено у народних легендах і піснях. У раю - убогі вдови, сироти, ті , що «проценту не лупили», а допомагали убогим, ті, що «жили голодні під тинами», з яких глузували, котрих ображали і «впроваджували в потилицю і по плечах». У пеклі - пани, чиновники, пройдисвіти тощо. На першому плані - поміщики-кріпосники, за ними козацька старшина, купці , судді, міняйли, чиновники, корчмарі , офіцери.

Проблематика: Котляревський порушує ряд суспільно важливих для українського народу проблем: соціальної нерівності, захисту рідної землі від ворогів, громадянського обов'язку, честі сім'ї , виховання дітей, дружби, кохання та інші .

У поемі Котляревський протиставив затхлості життя волелюбних і незалежних троянців-запорожців, оспівав їхні високі моральні якості : любов до рідної землі , готовність іти заради неї насамопожертву, чесність і благородство, показав самобутність українців.

Проблематика:

 • соціальна нерівність;

 • патріотизм народних мас;

 • виховання майбутнього покоління;

 • дружба і ворожість;

 • любов і ненависть;

 • людяність і моральна нікчемність.

«Енеїда» — справжня енциклопедія народознавства.

1)На­родні гуляння, свята, ігри, танці, звичаї і повір'я, народний одяг і хатня обстановка; називаються десятки народних страв; троянці мають численні українські імена; українські назви дано і багатьом селам, містам, місцевостям; із щирим замилуванням описано святкові розваги, сцени вечорниць і ворожіння…

 3) Перелік страв та напоїв, що їх вживали троянці, свідчить про надзвичайну обізнаність автора щодо народного побуту та ук­раїнської національної кухні зокрема.

Цікавий факт: дослідники встановили, що в «Енеїді» згадано більше українських страв, ніж у спеціальній праці Миколи Маркевича, виданій 1860 року.

4). (Про описи народного одягу, взуття, на­родних ігор, танців тощо.) Ось один із численних прикладів. Венера їде на поклін до Нептуна просити, щоб не потопив Енея і його ватагу. їде вона, як і личить богині, в розкішному ридвані. Кіньми править машталір. Портрет його — хоч малюй:

                                    Була на йому біла свита

                                       Із шаповальського сукна,

                                       Тясомкою кругом обшита,

                                       Сім кіп стоялася вона.

                                        Набакир шапочка стриміла...

5)  Юнона, збираючись їхати до Еола, «схо­вала під кибалку мичку», «взяла шнурівку і спідницю». А Венера, відправляючись до «Зевса на ралець», «взяла очіпок грезето­вий і кунтуш з усами люстровий». На Дідоні бачимо: «кораблик бархатовий, спідницю і корсет шовковий», запаску, червоні чо­боти, хустку з вибійки. А до того вона ще й «начепила ланцю­жок» . В поемі згадується багато народних ігор, наприклад, у свин­ки, у панаса, у журавля, у хрещика, у горюдуба, у тісної баби, у ворона, у паці, у кітьки крашанками, у жгута, у хлюста, у візка і т. д.

6) Котляревський подає також відомості про українські народні інструменти, танці. Яскравим підтвердженням цього є сцена, де описано бенкет у Дідони.

7) Не випало з поля зору українського пись­менника і образотворче мистецтво. Описуючи, наприклад, приготу­вання царя Латина до прийому гостей, він розповідає, якими кар­тинами поспіхом прикрасили царські палати. І подає справжні каталог лубочних картин, що були поширені тоді в поміщицьких будинках, а особливо в селянських хатах.

8) І. Котляревський з етнографічною точні­стю описує вечорниці в пеклі, куди Анхіз привів Енея, щоб тут поворожили юнакові, яка доля його спіткає. Так само точно описа­но обряд ворожіння.

9) Одним з елементів народності поеми є наявність у ній простих народних імен, носіями котрих є козаки-українці. (Наприклад, імена троянців, що потопилися під час бурі на морі, яких зустрів Еней в підземному царстві.)

Особливості твору

«Енеїда» — енциклопедія життя українського народу. Легко і невимушено вплітаються у сюжет поеми описи різних аспектів життя українця. У поемі зібрано велику й цінну етнографічну, етнологічну і фольклорну інформацію. У структурі поеми описано народні вірування, звичаї, ігри, обряди, справи, побут, кухню й одяг. І. Котляревський з гумором описує порядки в судах, війську, канцеляріях. Місце у поемі знайдено й розповіді про влаштування українських шкіл. У поемі відбито народну мову періоду Гетьманщини, у ній наводяться зразки не тільки мови суто народної, але й мови, притаманної козацькій верхівці, фактично новоутвореному українському дворянству. Українське присутнє у поемі в усьому. Етнічна картина Європи й Азії у поемі також проходить через «українізацію». Еней-козак зустрічає в античному світі знайомі йому сучасні народи: гішпанців, прусів, татарву, ляхів, турчинів.

 У поемі минуле стало сучасним, сучасне — минулим, героїчне — побутовим, а побутове — піднесено-урочистим.

Історичний колорит твору

 У поемі описуються не події римської історії, а минуле і сучасна авторові дійсність. Найперше історичний колорит виявляється в зображенні мандрівок запорожців-троянців після зруйнування Січі, структури козацького війська, його озброєння. Згадуються часи Сагайдачного, Дорошенка, Залізняка, епізоди з історії козацтва. Автор зі щирим захопленням і сердечним щемом описує могутність і красу колишнього козацького війська («Так вічній пам’яті бувало...»). Відчуття старожитності в читача викликає і розповідь про різні події, що відбувалися в минулому: війна зі шведами, землетрус у першій половині ХVІІІ ст., страшні напади сарани, набори пікінерів тощо. Писати правду про одну з найхарактерніших ознак того часу — кріпацтво — було суворо заборонено, а тому в «Енеїді» знаходимо лише окремі натяки на це соціальне зло. Пророкуючи Енеєві великі багатства і владу, Зевс зазначає, що троянський герой «на панщину весь світ погонить». Пани в пеклі терпіли муки за те, що «людям льготи не давали і ставили їх за скотів». Юнона обіцяла Еолові подарувати «дівку чорнобриву», тобто кріпачку. На випадки закріпачення поміщиками вільних людей натякає автор, малюючи злих чарівниць з острова Цірцеї, які обертали людей на тварин. З позицій просвітителя-гуманіста І. Котляревський засуджує будь-яке пригнічення людини людиною.

 Дійові особи «Енеїди».

Олімпійські боги:

Зевс (Зевес або Юпітер) — верховний бог, бог блискавки і грому.

Юнона (Гера) — богиня шлюбу, його дружина.

Венера (Афродита) — богиня кохання, побічна дочка Зевса, мати Енея.

Еол — бог вітрів, брат Зевса.

Нептун — бог моря, брат Зевса.

Вулкан — бог вогню, покровитель ковалів, чоловік Венери.

Меркурій — бог торгівлі, посланець богів, син Зевса.

Земні герої:

Еней — троянський цар, син Венери й Анхіза.

Анхіз — цар Трої, батько Енея.

Низ та Евріал — троянські воїни.

Дідона — цариця Карфагена.

Латин — цар Латинської землі.

Амата — його дружина.

Лавінія (Лавіся) — їх дочка.

Турн — цар рутульський.

Еванд — цар аркадський.

Палант — його син.

Сівілла — жриця бога сонця Феба.

Стислий переказ твору

Після того як греки зруйнували Трою, онук троянського царя Еней, виконуючи волю богів, з деякими троянцями «куди очі почухрав». Але Зевс-Юпітер обіцяв матері Енея - Венері, що її син збудує «сильне царство» і заведе «своє там панство». Шлях мандрівників був нелегким і насиченим багатьма подіями.

Частина І

Юнона через свою ненависть до Енея просить Еола (бога вітрів) нагнати на троянців

вітри - у мандрівників виникає «морська хвороба». Дворічне перебування в гостях у Дідони в Карфагені (розваги, гуляння, любов Дідони й Енея). Зевс, побачивши гуляння троянців, розлютився і послав Меркурія [бога торгівлі , що виступав у ролі вісника Зевса] до Карфагена нагадати Енеєві, що він має робити. Дідона, дізнавшись, що Еней від неї їде, спалила себе.

Частина II

Здіймається на морі буря, троянці вимушено зупиняються на сицилійській землі , де правив цар троянського походження на ім' я Ацест, що заснував на острові Сицилія місто Сегесту.

Перебування в Ацеста (розкішні поминки по Анхізу, батькові Енея; ігрища, богатирські бої). - Меркурій на прохання Зевса втручається в земні справи. Юнона підмовляє свою прислужницю Ірисю (посередницю між богами і людьми) підпалити човни.

Дощ загасив пожежу. - Нептун обіцяє Венері, що Еней у морі буде в безпеці.

Частина III

Перебування на Кумській землі (на півдні Італії). Еней іде шукати дорогу до пекла: був зажурений, бо йому снилися батько та Плутон, бог підземного царства. Зустріч із жінкою-пророчницею Сівіллою (зовні нагадувала старе «бабище»), яка повела Енея до пекла: «пішли під землю темнотою» по вулиці , де жили Дрімота, Зівота, Смерть, а за ними в ряд стояли: чума, війна, холод, голод і всі інші мирські ї лиха; були тут злі жінки, свекрухи, мачухи, сердиті чоловіки, шурини, брати та інші злидні ; неправедні судді й ісправники, секретарі та інші чиновники, «квартал був цілий волоцюг, п'яниць,

розпутниць». Повороживши, Еней попрощався з батьком, і разом з Сівіллою повернувся назад на

землю до троянців.

Частина IV

Мандрівники завдяки Еолу обминули острів лютої чарівниці , цариці Цірцеї . Зупинка на латинській землі біля русла річки Тібр, де правив Латин. Зійшовши на берег, троянці почали «копати, строїть...», вивчили за тиждень латинську мову (Енея стали звати Енеусом). - Троянці подружилися з Латином, а цар вирішив віддати свою дочку заміж за Енея. Юнона продовжує стежити за троянцями, вирішує пролити кров троянську, вико­риставши Турна. Змовившись із фурією Тезіфонею, наказала їй зробити «похорон з весілля». Фурія за змовою з Юноною вирішила всіх знедолити: троянців всіх поїсти, Амату з Турном з'єднати, Латину ж «в тім' я дур пустити». Турн оголошує війну Латину та Енею. Енейове військо готується до війни.

Частина V

Еней звертається по допомогу до богів, але відповіді не отримує. На березі річки Тібр Енеєві сниться сон, у якому старий дід дає йому пораду, я к перемогти Турна: побрататися з аркадянами, царем яких є Евандр. Еней гостює в царстві Евандра. Юнона посилає до Турна Ірисю, щоб та попередила його про Енеїв похід. - Турнові не вдалося взяти кріпость, і тоді він дає наказ спалити троянський флот. Дим від його багаття дійшов аж до богів. Венера, переживаючи за сина, просить у Цібелли [матері всіх богів] заступитися за троянський флот.

    Низ та Евріал, молоді, хоробрі, міцні воїни, стоять на варті троянців. -У Низа виникає план забратися в Рутульський табір і перерізати ворогів. «Наші смілії вояки тут мовча проливали кров».

- Латинці вбивають Низа та Евріала, їхні голови чіпляють на списи, щоб залякати троянців («Так кончили жизнь козарлюги, Зробивши славнії услуги на вічність пам'яті своєй»). - Троянці активно наступають на Турна, який стрибнув у воду і «пустився вплав».

Частина VI

Розлючений Зевс забороняє богам вмішуватися до людей. Венера звертається до Зевса з проханням врятувати Енея. Між Юноною і Венерою виникає серйозна сварка («богині в гніві также баби...»). Битва між троянцями й рутульцями триває. Еней з Іулом возз'єднались. Юнона під виглядом Енея з'явилася до Турна. Турн, побачивши свого ворога, кинувся його вбити. Юнона (все ще в образі Енея) прибігла до моря і сховалась у байдаку, а Турн, намагаючись розправитися з марою Енея, стрибнув-у байдак. Юнона перетворилася на зозулю і полетіла. Турн уже був серед моря. Троянці готувались до штурму латинського міста. Знову почалася війна, але вже біля брам латинців. Поєдинок Турна та Енея. Енея поранено в ногу. - Завдяки чудодійному зіллю (Венера попросила Япіда), Еней продовжує битву і вбиває Турна (направляє свій меч у рот рутульця і тричі повертає, «щоб більше не було хлопот»). «Душа рутульська полетіла до пекла, хоть і не хотіла, к пану Плутону на бенкет. Живе

хто в світі необачно, тому нігде не буде смачно, а більш, коли і совість жметь».

Ідея

У творі засуджено жорстокість панів, паразитизм і моральне падіння, хабарництво та

лицемірство чиновників; оспівано велику любов до рідної землі і готовність іти на само пожертву. Благородний і чесний народ зможе збудувати самостійну державу, долю якої вирішуватиме сам.

Значення

Твором «Енеїда» І. Котляревський поєднав українське художнє слово зі світовою культурою; довів, що в рамках бурлескного жанру можна правдиво показати життя народу і висміяти його ворогів.